Illustration

Дмитро Євдокимов

4 жовтня 1998 р., Сумська область – 29 березня 2022 р., м. КиївУАЛ Харків, 2018–2019 рр.

«Затопили трактор, потрапили на турецьке весілля, заблукали в пустелі, працювали в готелі та ночували на пляжі в Анталії. Це було життя моментом, про яке так любив говорити Дмитро», — друг Ярослав.

Він мріяв вчити історію, тому вступив на історичний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Але сталося інакше — Дмитру довелось її творити.
Одразу після Академії він пройшов строкову службу в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантного-штурмових військ ЗСУ, попри можливість повернутись до навчання та отримати відстрочку від армії. Вдруге Дмитро вдягнув форму вже на війну.
«Інакше я не можу. Не можу зрадити те, у що вірю і що люблю». Рішення долучитись до опору було абсолютно послідовним. Усі близькі знали, що так і станеться.
«Діма взяв мене за руку міцно, як завше, і дивлячись в очі так спокійно і серйозно промовив слова, які ніколи не забуду:

"Дай мені слово, що, якщо мене не стане, то ти все робитимеш за двох. Житимеш за двох, боротимешся за двох, діятимеш за двох. І не впадатимеш у відчай, а будеш сильною. Я б хотів, щоб мене провели без побивань і голосіння, а з теплом, усмішками й музикою"», — згадувала дівчина Катерина.
Ми мусимо вшановувати полеглих так, як вони заповідали — це прояв нашої поваги та вдячності.
Нині гімназія-інтернат, в якій він начався, носить імʼя Дмитра Євдокимова. Також перейменували вулицю у Тростянці. Це стало можливим завдяки зусиллям матері, розголосу, петиції та ГО «Українські студенти за Свободу».
Дмитро похований у рідному Тростянці. Місто звільнили з-під окупації росіян.

Made with